Творчість Ліни Костенко.

Творчість Ліни Костенко   Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих. Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та гро­мадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до пев­ної міри навіть живляться одне одним. Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідео­логічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примі­тивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко. Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлу­мачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє: Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах. Настояний бузок Оця реальна мить Вже завтра буде спомином, А післязавтра — казкою казок.     Аналіз творчості Основні мотиви її творчості — це: •       історія нашого народу; •       єднання людини з природою; •       філософічність буття; •       тема поет і поезії; •       тема кохання; •       тема війни; •       тема творчої праці; •       тема моралі тощо. Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця, її хвилює те, що спотво­рює душу, що знищує життя: Не так страшна та річка Лета, Не так цензура та гірка, Як самознищення поета Брехнею власного рядка. Ліна Костенко — справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває най­суттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, супереч­ливість і красу. У її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни, і роздуми про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам’ять, любити людей і природу, берегти їх. Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, без­умовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Цікаве про Ліну Костенко

Цікаве про Ліну Костенко.

Вже з перших книг Ліна Костенко постала перед читачами ,як поет безкомпромісний, чесний і самобутній. Читачі і критика сприйняли її твори прихильно. Всі переконалися, що в українську поезію увійшла справжня майстриня слова.

На одній з прес-конференцій Ліна Костенко нагадала, що покликання письменника - писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птахів срібним олівцем на лляному полотні": "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність ".

У 2014 р. український співак Віталій Козловський записав пісню на вірші Ліни Костенко "Небачене побачим".

Ліна Костенко очима художника Юрія Журавля.

Відомий український художник і аніматор Юрій Журавель так побачив Ліну Костенко.

Портрет Ліни Костенко у виконанні Юрія Журавля

Подвиг Ліни Костенко.

 Ліна Костенко - не тільки культовий поет, представниця української літератури, а й відомий дисидент і ключова фігура покоління українських шістдесятників, яка не боялася влади, але КПРС і КДБ серйозно побоювалися її. Багато людей, які знають особисто Костенко, описують її як майстра слова, завжди готову до опору владі, здатну протистояти органам правопорядку і навіть спецслужбам, коли потрібно було захистити когось із поетів та письменників України.
 У 1963 році ідеологічний відділ ЦК КПУ прийняв рішення остудити запал модних на той час сміливих і талановитих літераторів -правозахисників Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та Ліни Костенко. Їхні імена було викреслено зі списків авторів, дозволених до публікації. Тим не менше після цього поетеса не опустила руки, вона протягом усіх цих років працювала, писала твори, але ніде не публікувалася, чекаючи на кращі часи. Костенко постійно перебувала під наглядом спецслужб, проте далі простого спостереження, а також деяких бесід із нею уряд і спецслужби радянської країни так і не пішли.
 У 1965 році Ліна Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Осадчим і Зваричевською, який проходив у Львові. А під час суду над братами Горинями кинула до їхніх ніг квіти. Потім разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу "Жовтень", а також до безлічі львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Незважаючи на те що письменники не зважилися виступити з протестом, вони все ж таки подали до суду прохання передати Б. Гориня на поруки як наймолодшого з заарештованих. Хоч ці вчинки ніяк не вплинули на рішення суддів, вони мали величезне моральне значення як для підсудних, так і для всієї України в цілому.

• Сучасний український письменник Юрій Андрухович якнайкраще охарактеризував той внесок, який зробила Ліна Костенко у побудову незалежної України: "Саме вона прищепила сотням тисяч українців непохитну впевненість у тому, що цензура - це зло і злочин, а самоцензура дорівнює самогубству. Саме вона привчила не дуже сміливих людей до того, що слова “незалежність”, “гідність” і “свобода” існують в мові не просто так".

 В незалежній Україні вона так само була проблемою для влади, оскільки нещадно її критикувала з усією силою літературного таланту, даного їй природою. Цитата з привітання президенту України у 2011 р. у зв'язку з 20-річчям незалежності держави.

Надзвичайно пронизливі слова!

Нагородження письменниці.

• Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Почесний доктор Львівського національного університету. Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002). Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність») Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000). Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!» Відзнака «Золотий письменник України», 2012 У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.
  

Цікаві факти з життя.

 Ліна Костенко

народилася в невеличкому місті Ржищів (Київщина) у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті. В дитинстві мріяла бути льотчицею. Якось вирішила стрибнути з парашутом. Взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину (адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі), натягнула на каркас простирадло. Забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула … Звичайно, сильно забилася. Але не плакала. Коли їй було 11 років почалася Друга Світова війна. Ці дитячі спогади вплинули на її творчість, вона багато писала про війну та мир. У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля … Закінчила школу з медаллю. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу (з 1963 до 1977 в Україні твори Костенко не друкувалися. У відповідь на таку жорстоку ценцуру, поетеса навіть оголосила голодування. Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко — єдина з українських письменників — майже 20 років регулярно відправлялася в Чорнобильську зону. Та висвітлювала цю трагедію у своїх віршах. Ліна Костенко  — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Улюблений музичний твір Ліни Костенко — «Реквієм» Верді, особливо «Dies Irae» («День Гніву»). Відмовилась від звання Героя України, так як для неї політичні заслуги неважливі, так як покликання письменника — лише писати.

Найгарніші вірші письменниці.

19 березня відома українська письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко відзначає свій день народження. До вашої уваги вірші Ліни Костенко, які не залишать байдужими.

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.

Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими. Пропонуємо добірку віршів Ліни Костенко, які не залишать вас байдужими.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Про війну

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...

Про суть творчості

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.